Форма – спосіб існування і виявлення змісту, його внутрішня
організація. Форми належать до діяльнісного компонента процесу навчання і тому
тісно пов’язані з методами. Форми організації навчання – зовнішнє
вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у
встановленому порядку і в певному режимі.
В школі має місце урочна і позаурочна форми навчання, в кожній з яких використовується
фронтальна, групова та індивідуальна форми організації навчальної роботи (їх ще
називають загальними формами організації навчання).
Конкретними формами організації навчання є: урок, практикум, семінарські і
факультативні заняття, навчальні екскурсії, співбесіда, індивідуальні та групові
консультації, домашня робота учнів (їх ще називають спеціальними формами
організації навчання).
Кожна із форм навчання має свою структуру, яка відображає впорядкованість
всіх її елементів, ознак. Так, для уроку найбільш характерними є такі ознаки:
дидактична мета, обсяг навчального матеріалу, постійний склад учнів, керівництво
з боку вчителя із урахуванням їх індивідуальних можливостей, послідовність
різних видів діяльності вчителя й учнів, оволодіння учнями системою знань,
умінь і навичок, регламентований час, певне місце за розкладом.
Вибір форм організації навчання залежить від основних завдань освіти і виховання,
особливостей змісту предмета, конкретних цілей заняття, навчальних можливостей
учнів, способів керівництва вчителем пізнавальною діяльністю учнів. Будь-який
урок характеризується цілями і змістом, методикою проведення, особливостями
школи, учителя й учнів. З метою чіткої організації навчального процесу уроки
необхідно класифікувати, виявити їх особливості і функціональні можливості.
Основною класифікаційною одиницею уроків є поняття “тип”. Уроки класифікують на
типи в залежності від тих чи інших ознак.
В основі класифікації уроків за С. Івановим – основні етапи
навчального процесу:
1) підготовка до вивчення теми;
2) первинне сприйняття навчального матеріалу;
3) осмислення навчального матеріалу;
4) закріплення знань шляхом повторення;
5) закріплення через застосування знань на практиці;
6) формування навичок в процесі вправ і тренування;
7) контроль і перевірка;
8) підведення підсумків, узагальнення результатів навчання.
Відповідно до названих етапів С. Іванов виділяє такі типи уроків:
вступні; первинного ознайомлення з матеріалом; формування понять, засвоєння законів
і правил; застосування знань на практиці; формування навичок (тренувальні
уроки); повторення та узагальнення; контрольні; комбіновані.
І. Казанцев обґрунтовує типологію уроків за основним способом їх проведення
і виділяє такі типи: урок з різними видами занять; урок-лекція; урок-бесіда;
урок-екскурсія; кіноурок; урок самостійної роботи учнів у класі; лабораторне і
практичне заняття.
Найбільш поширеною у педагогічній теорії і практиці є класифікація уроків
за дидактичною метою. За цією ознакою виділяють такі типи уроків:
- уроки оволодіння новими знаннями;
- уроки формування і вдосконалення вмінь і навичок;
- уроки узагальнення і систематизації знань;
- уроки комплексного застосування знань, умінь і навичок;
- уроки перевірки і корекції знань, умінь і навичок;
- комбіновані уроки.
В “чистому” вигляді будь-який тип уроку (крім комбінованого) важко спостерігати.
Запропонована класифікація є зручною, дозволяє складати календарні і тематичні
плани занять, “бачити” динаміку процесу навчання, формування знань, умінь і
навичок. Але вона не відображає виховні завдання і характер пізнавальної
діяльності учнів. Співвідношення уроків різних типів залежить від характеру
навчальної дисципліни, дидактичних цілей і завдань. Для чіткої організації
навчального процесу на уроці важливо правильно визначити структуру уроків
кожного типу. Структура уроку – внутрішня будова, послідовність його
етапів. Розрізняють мікро- і макроструктуру уроків. Макроструктура – послідовність
етапів будь-якого типу уроку. Мікроструктура – внутрішня будова кожного
етапу уроку (методи, прийоми і засоби навчання). Урок як процесуальна
сукупність дидактичних компонентів має загальну дидактичну мету (ДМ), за
допомогою якої прогнозується кінцевий результат уроку (КРУ). Дидактична мета
уроку і його структура визначають тип уроку. Для досягнення реального
результату формулюють конкретні дидактичні завдання (ДЗ). Дидактична мета уроку
конкретизується на основі врахування провідної ідеї змісту навчального
матеріалу, а завдання передбачають розкриття основних понять чи виконання
практичних дій, що є складовими окремих компонентів змісту матеріалу і
загальної дидактичної мети.
Кожне дидактичне завдання уроку обумовлює вибір методів навчання (МН).
Структура методу є сукупністю елементів (прийомів, дій, операцій), послідовність
яких залежить від змісту навчального матеріалу (ЗНМ). Засвоєння ЗНМ за
допомогою конкретного методу навчання здійснюється в межах певної форми
організації навчання (ФОН). Таким чином, щоб визначити шлях від дидактичної
мети до формування реального результату кожного етапу, необхідно проаналізувати
взаємодію таких елементів: ЗНМ, МН, ФОН. Названі компоненти процесу навчання
взаємообумовлюють один одного та характеризують цикл взаємодії вчителя й учнів.
Всі дидактичні компоненти утворюють складну динамічну систему, яка розвивається
і підпорядковується дидактичному завданню окремого етапу, а в межах цілого
уроку – загальній дидактичній меті. Без знання цих залежностей неможливо
планувати, організовувати урок, аналізувати його результати.
Деякі дидакти вважають, що структура уроку є постійною, незмінною. На думку
інших учених, вона є гнучкою. Кожний тип уроку відповідно до основної
дидактичної мети має свою, тільки йому властиву, макроструктуру, яка в
залежності від змісту навчального матеріалу, підготовленості учнів, особливостей
обладнання може частково змінюватись. Ефективність будь-якого уроку
визначається не стільки його макроструктурою, скільки мікроструктурою, до
складу якої входять різні методи і прийоми, форми колективної та індивідуальної
роботи. Так, наприклад, усвідомлення нового навчального матеріалу можна забезпечити
через застосування проблемного викладу, евристичної бесіди, самостійної роботи
з книгою, демонстрацію кінофільму та ін. Доцільність тих чи інших типів і
структур уроку необхідно оцінювати за кінцевими результатами навчання, а не за
його структурною досконалістю і завершеністю.
Порівняльна характеристика сучасного і традиційного уроку
Сучасний урок відрізняється від традиційного цілями, змістом, методами й
засобами реалізації, рівнем активізації діяльності учнів, структурою, темпами,
насиченістю ТЗН т.д..
Традиційний урок
|
Сучасний урок
|
Учитель користується жорстко структурованим конспектом уроку, підручником
і методичними рекомендаціями
|
Учитель користується сценарним планом уроку, що надає педагогові свободу
у виборі форм, методів і прийомів навчання, підручником і методичними
рекомендаціями, інтернет-ресурсами, матеріалами колег. Обмінюється
конспектами з колегами
|
У разі репродуктивних форм основні етапи уроку полягають у поясненні та
закріпленні навчального матеріалу. Значна кількість часу відведена поясненню
вчителя
|
Урок присвячують самостійній діяльності учнів
|
Головна мета діяльності вчителя — встигнути виконати все, що заплановано
|
Учитель повинен організувати діяльність дітей із пошуку та обробки інформації,
узагальнення способів дії, з постановки навчального завдання тощо
|
Під час формулювання завдань учитель використовує такі способи:
розв’язати, списати, порівняти, знайти, виписати, виконати тощо. Ці завдання
не можна вважати творчими
|
Використовує нові форми завдання: проаналізувати, довести (пояснити),
порівняти, передати за допомогою символу, створити схему або модель,
продовжити, узагальнити (зробити висновок), вибрати розв’язання або спосіб
розв’язання, дослідити, оцінити, змінити, при думати тощо
|
Фронтальна форма роботи
|
Переважно групова та / або індивідуальна робота школярів. Можливість
одночасного ведення уроку в декількох класах, наприклад дистанційно, або
двома педагогами (спільно з учителями інформатики, психологами та
предметниками), з підтримкою тьютора чи в присутності батьків учнів
|
Батьки пасивні учасники навчального процесу. На батьківських зборах вони
ознайомлюються з діяльністю своїх дітей, слухають лекції психологів, розмовляють
із педагогами
|
Батьки мають можливість брати активну участь у навчальному процесі.
Спілкування вчителя з батьками школярів може здійснюватися за допомогою
Інтернету
|
Для демонстрації досягнень школярів педагоги влаштовують виставки робіт
учнів
|
Презентації своїх досягнень влаштовують самі учні: під час організації
елементів виставки у класах і холах, в інформаційно-освітньому середовищі
школи, розміщення матеріалів у мережі Інтернет. Неабияке значення в цьому
процесі має навчальний простір учителя
|
Результати навчання носять переважно предметний характер
|
Учні повинні демонструвати не тільки предметні результати, але й особистісні,
мета, предметні досягнення. Повинно відбуватися безперервне формування
портфоліо школяра, де ведеться облік динаміки результатів навчання дитини:
оцінювання проміжних результатів навчання, використання оцінок, формування
адекватної самооцінки
|
Комментариев нет:
Отправить комментарий